Історія міста Долини
Долина одне із старовинних мiст Галичини. На жаль, не збереглося документальних підтверджень його первісного походження. Лише після XIV століття, коли Прикарпаття було окуповане поляками, з'явились першi записи, які нині знаходимо в архiвах. Зокрема, першi iсторичні спогади про Долину сягають часiв правління польського короля Владислава Ягели. Колись руське князiвство було подiлене на повiти, i Долина належала до Жидачівського. Із земельних актiв довiдуємося, що в 1443 роцi пiсля смертi Ягели володарем Долини став Михайло Костелян. Потiм були й інші володарі міста. Вiдомо також те, що в 1525 роцi на клопотання городян Долині було надано магдебурзьке право i волю на «роблення солі». Прибутки вiд цього йшли на ремонт мiських валiв.
I все ж є пiдстави вважати, що нашому мiсту вже виповнилося 1000 рокiв. До такої думки спонукає видрукуваний в 1907 роцi у Львові монографічний нарис Фелікса П'єстраха про долинськi солеварні. Автор наводить цiкавi вiдомостi про вiдкриття соляних джерел i заснування поселення у лiсистiй долинi Карпатського пiдгiр'я. Зокрема, П'єстрах пише, що на горi Знесiння на початку другого тисячолiття, тобто за княжих часiв, був заснований Василіанський монастир. Гора ця знаходиться на схід вiд сiльзаводу i має висоту 458 метрiв над рiвнем моря. 3 неї відкривається чудовий вид па стару частину нашого мiста i гiрський ланцюг, що його обрамлює.
Отож у XII столiттi чернець цього монастиря О.Теоклiст сумлiнно фiксував важливi подiї, записував казки i легенди, створюючи першу історичну книгу про Долину.
Монах охоче i часто слухав оповідання 113-лiтньoгo старця Афтанасiя Горби, який часто приходив на гору Знесiння. Пам'ять мав вiн досконалу i розповiдав Теоклiсту про те, що чув від свого діда, також древнього 127-річного старця діда Iвора, який розповiв своєму 24-лiтньoмy онуковi, що в гiрському селi Iлемнi жив князь Андрiйович, який займався скотарством i був найбагатший у всiй окрузi - володiв лiсами помiж Днiстром, Свiчею, Чечвою i гiрським перевалом у Сеничовi i Вишковi. Пiвденний лапцюг гiр i полонин належав князю Ратiллу, з яким Андрiйович жив у мирi i дружбi.
Якось, кочуючи з полонини на полонину, численнi княжi отари дiйшли до липових лiсiв, якi росли на території майбутнього міста, i кілька овець набрели на солянi джерела. Згодом i вся отара кинулася до лакомого пійла, а з нею до джерел подалися й пастухи разом iз князем. Береги цих джерел були бiлi, наче вкритi памороззю. Здивований князь спробував цього «снiгу» i, розпізнавши в ньому сiль, вирiшив стати тут табором. Згодом пастухи, переконавшись, що пiд час кип’ятіння соленої води на стінках посудини осідають кристали, стали накопичувати запаси солi, i, отримавши її значну кiлькiсть, повернулися за якийсь час до Iлемнi.
Своїм радiсним вiдкриттям Андрiйович подiлився iз сусiдом Ратiллою i подарував йому п'ять топок солi. Невдовзi обидва князi, прихопивщи iз собою котли для варiння ропи, вирушили знову в соляну долину, але серед вiковiчних лiсiв не змогли її відшукати. Розчарований князь ще кiлька разiв даремно пробував знайти цj джерела. Не допомагали навiть щедрi пожертви Богам.
Порадившись iз старiйшинами, князь вирiшив вдатися до божницi на скелях побiля Бубнища. Туди вони подалися разом iэ Ратiллою, прихопивши iз собою подарованих колись, п'ять топок солi й сорок найкращих овець, яких вирiшили пожертвувати Боговi Перуну. 3 уст жерця, який прийняв щедрi дарунки, князi почули таку пораду: «Тi самi очi й тi самi ноги, якi завели тебе до соляної долини, заведуть туди ж i вдруге: долина ж соленосна стане славною па схiд, захiд, пiвнiч i пiвдень».
I справдi, невдовзi отари князя, сходячи на зиму з гiрських полонин на доли, знову завернули на Пiвнiч - старий баран повiв овець до соленосної долини. Подався туди й князь iз челяддю, де неподалiк джерел розбив намети, а на горi Знесiння велiв побудувати високу вежу, на якiй прикрiпив сплетеного iз соснових гiлок «барана», на спинi якого були п`ять великих дерев`яних круглякiв, що символiзували п`ять топок солi.
Згодом князь велів прорубати дорогу до Iлемнi й назовсiм оселився в соленосній долинi. Ось таку легенду записав монах Теоклiст ще в 1112 роцi. Як стверджує Ф.П'єстрах, оригiналу цього лiтопису вiн не знайшов. Але у пам'ятнiй книзi долинських солеварень зберiгсяпереклад лiтопису нiмецькою мовою, який зробив писар долинської гмiни Теодор Бiлецький. Аналiзуючи цей документ, Ф.П'єстрах дiйшов до висновку, що 979 рiк можна вважати роком вiдкриття соляних джерел у Долинi. Отже, в кiнцi першого тисячоліття було засноване й наше мiсто. Вiд давньої вежi, а також вiд монастиря не лишилося й слiду на горi Знесiння. Щоправда, на тому мiсцi уже тепер поновлено хрест. Збереглося в архiвах i колишнє зображення герба Долини, на якому є п'ять топок солi, можливо пов'язаних iз цiєю легендою.
Як бачимо, розрахунки П'єстрах зробив на основi легенди i вони, звiсно, приблизнi. I все ж, можна вважати, що вiдкритi долинськi солянi джерела саме вкiнцi першого тисячолiття вiд народження Iсуса Христа. Цей перiод слiд брати до уваги, вiдзначаючи час заснування нашого мiста, оскiльки iнших документiв i письмових згадок не маємо. До речi, збулося й пророкування жерця - мiсто стало справдi славним i вiдомим на Українi завдяки солi, яка вироблялася в Долинi. Уже в наш час люди вiдкрили ще один скарб долинської землi - нафту i газ, що дало мiсту друге життя й нову славу.
Долина неодноразово переживала руйнiвні татаро-монгольськi напади. Особливо спустошливим був напад татар у 1594 роцi. Щоб скорiше пiдняти мiсто з руїн король Зигмунд III надав мiсту привiлей, яким дозволялося будiвництво млина на рiцi Тур'ї (нинi Турянка), яка протiкає через Долинське озеро.
Чужоземна влада небула прихильною до мiсцевого українського населення, яке зазнавало рiзних утискiв. Тому долиняни активно включилися в нацiонально-визвольну боротьбу пiд проводом Богдана Хмелышцького, влившись у загiн Семена Височана. У 1658 роцi Долинське староство знову було охоплене повстанням, яке почалося в селі Рахині і було жорстоко придушене. В 1740 роцi в Долинi також вибухнуло повстaння селян i опришкiв. Нaлякaнa шляхта на сеймi в Судовiй Вишнi оголосила загальну вiйськову мобiлiзацiю й придушила бунт. У 1772 роцi вiдбувся перший подiл Польщi, i Галичина опинилася пiд владою Австрiї, а 13 червня австрiйське вiйсько зайняло Долину. Новий уряд нiчого доброго не принiс корiнним долинянам, якi в основному проживали на околицях мiста. В його центрi завжди селилися чужоземцi, серед яких переважали поляки i євреї, що були власниками солеварень, млинiв, тартаку i чисельних крамниць i корчм.
Ще за короля Данила Галицького мiсто називалося Королiвське мiсто Долина. Ця назва збереглася й за польських часiв, коли Долина отримала магдебурське право i було введено самоурядування - мешканцям дозволено варити сiль, проводити торги i ярмарки. Одиак губернаторським розпорядженням вiд 8 червня 1791 року у Долині забрано превiлеї i документа, що вiдпосили її до розряду мiст. Одночасно було заборонено використовувати титул «вiльне королiвське мiсто». Проти цього рiшення гмiна неодноразово протестувала i лише через кiлька десяткiв рокiв мiсто отримало магiстрат.
Значною подiєю було вiдкриття в 1811 роцi двокласної школи.
У 1848 роцi в Австрiї було скасоване крiпацтво, що сприяло розвитку промисловостi. У 1875 роцi було введено в дiю залiзницю зi Львова до Станiслава.
У 1861 роцi в Австро-Угорщинi проходили першi вибори до парламенту, i долиняни обрали свого українського посла.
В 1899 роцi модернiзовано Долинський водогiн, який був iз соснових колод з просвердленими 8-мiлiмeтpoвими отворами. По ньому вода iз мiського озера текла в мiсто i до салiн.
13 грудня 1886 року велика пожежа знищила в Долинi 320 будинкiв i двi тисячi людей залишилося без житла. Вдалося врятувати лише схiдну частину мiста i солеварнi. А в листопадi 1898 року i вони згорiли повнiстю. Лише в травнi 1900 року було вiдновлено солеварню, а в 1904 роцi - жилi будинки.
У 1902 роцi в Долинi закладено фундамент пiд лiкарню на 42 лiжка, яку вiддано до публiчного вжитку 12 вересня 1908 року.
У 1904 роцi розпочато будiвництво школи №1, а в 1905 роцi побудовано новий залiзничний вокзал - на мiсцi старого з дерева, збудованого в 1866 роцi. У 1913 роцi збудовано Долинську електростанцiю.
У серпні 1914 року чимало долинян було мобiлiзовано до австрiйського вiйська, а 4 вересня росiйське вiйсько вступило в Долину. Вiйськовi операцiї на територiї мiста зводилися до передислокацiї вiйськ, що йшли на Вишкiв, де точилися запеклi бої. У битвi з москалями за карпатську гору Макiвку вiдзначився i курiнь Українських Сiчових Стрiльцiв, у рядах якого, безперечно, були й долиняни. 4 травня 1915 року сiчовi стрiльцi вели бої за Болехiв, звiдки переслiдували ворога у напрямi Калуша i Галича. У самiй Долинi великих боїв не було.
Чимало долинян у листопадi 1918 року стало на захист ЗУНРу, влившися в ряди Української Галицької Армiї. Та недовго вдалося утриматися незалежнiй українськiй державi i 25 травня 1919 року Долину зайняли бiлополяки. Вони жорстоко поводилися iз прихильниками незалежностi України i вже 26 травня в урочищi Букова розстрiляли українських активiстiв сiчових стрiльцiв Миколу Фрищина, Осипа Фрищина, Осипа Бойдуника i Володимира Мазуркевича. На мiсцi розстрiлу в 1991 роцi поставлено i освячено хрест, а мощi героїв покояться на старому цвинтарi бiля стрiлецької могили, яку насипано в 1990 роцi.
Польськi властi всiляко утискували мiсцеве українське населення, позбавляючи нацiональних прав. Так в 1914 роцi в Долинi було закрито українську гiмназiю i залишилася тiльки Рiдна Школа. Мiсцеве населення пiддавалося брутальній пацифiкацiї. Та народ не корився загарбникам. Повсюдно створювалися українськi товариства "Просвiта", "Сокiл", кооперативи, девiз яких був: "Свiй до свого, по своє". У Долинi були двi читальнi "Просвiти" - у мiстi й на Підлiвче. Читальню у мiстi засновано 1884 року. Тут була книгозбiрня з 800 томiв, передплачувались щоденнi видання "Дiло" й "Новий час", тижневики "Недiля", "Стрийська думка".
18 вересня 1939 року в Долину прийшла бiльшовицька армiя. Завмерло все культурно-освiтнє життя. Повiтове управління, що було створене, очолив присланий зi Сходу Скирда. Щодня приїжджали на працю в урядових установах бiдно одягнутi партiйнi люди зi Сходу.
Нiчого доброго не принесли долинянам i новi окупанти - фашисти, якi прийшли до Долини в перших днях липня 1941 року. 7 липня на ринку у мiстi зiбралося багато люду, де було проголошеио вiдповлення Української держави. Швидкими темпами формувався свiй мiський i повiтовий уряди. Та вже 1 серпня 1941 року вийшло розпорядження окупантiв про створення Дистрикту Галичина i прилучення його до генерального Губернаторства. Стало вiдомо й про арешт українського уряду у Львовi. У вiдповiдь на це українська спiльнота 31 серпня 1941 року органiзувала масовий похiд пiд гаслом «свободи борцям за волю України».
День 31 серпня 1942 року став останнiм майже для трьох тисяч людей єврейської нацiональностi. Їх розстрiляно побiля єврейського цвинтаря i закопано у великому ровi, виритому самими евреями. Небагатьом вдалося зберегти життя, переховуючись в українських i польських родинах, а також у навколишнiх лiсах. Фашисти жорстоко розправилися також з українськими родинами, яких запiдозрили у зв'язку з партизанами, а також у переховуваннi євреїв. 1 листопада 1943 року нiмцi розстрiляли бiля стадiону в старiй частинi мiста 48 осiб. Чимало молодi було вивезено на роботу в Нiмеччину.
В кiнцi липпя 1944 року червона армiя вибила з Долини i її околиць нiмецьких окупантiв, зайиявши їх мiсце на нашій землi. До вiйська було мобiлiзоваио всiх придатних до нього чоловiкiв i майже без пiдготовки кинуто на фронт. Бiльшiсть їх загинула на теренах країн Схiдної Європи.
Швидкими темпами зростали пiдприємства нафтогазовидобувного комплексу, будувалися нафтогазопроводи. В 1960 роцi розпочалося будiвництво газопереробпого заводу, яке було завершеие в 1966 роцi. У цей перiод став до ладу комплекс об'єктiв ремонтно-експлуатацiйної контори з електроремонтною базою, збудовано хлiбзавод i молокозавод.
На Брочковi, де колись було нiмецьке поселення, розгорнулося житлове будiвництво. Нафтовидобуток потребував рабочих рук i люди стiкaлися до мiстa з близьких околиць i далеких країв. Їм потрiбне було житло, крамницi, лiкарнi, i нове мiсто з кожним роком бiльшало вшир i ввись. Будувалися новi школи. Для робiтничої молодi було створено вечiрнiй нафтовий технiкум.
Визначною подiєю для долинян стало завершення будiвництва стадiону з трибунами на п'ять тисяч мiсць, хорошим футбольним полем i бiговими дорiжками. Добрий подарунок городянам пiднесло НГДУ "Долинанафтогаз", відкривши для них дверi чудового Будинку Технiки в 1972 роцi, де створено всі умови для розитку художньої самодiяльностi, а також змагань у спортзалi. Й понинi "Будинок Технiки" є основним осередком культури в місті.
Першi будiвлi в майбутньому новому мiстi зводились стихiйно, без чiткого планування. Згодом було зроблено генеральний план забудови, в якому проектанти подбали й про красу та зручнiсть. Слiд вiдзначити тут i вiддiл архiтектури на чолi з головним архiтектором Р.М.Козiєм, який має немалу заслугу в розбудовi нового мiста.
Немаловажну роль в розбудовi нового мiста вiдiграв Я.П.Федорчук.
На демократичних виборах в 1990 роцi першим головою районної ради було вибрано активiста товариства української мови iменi Т. Г.Шевченка Олега Дудара, головою райвиконкому Олексу Сем'янишина. Трохи пiзнiше представником Президента в районi було призначено Михайла Галiва. Головою мiськради обрано Євгена Горбового. На сесiї мiськради депутати одностайно висловились за те, щоб iз центральної площi знести пам'ятник Ленiну, що й було зроблено незабаром. На його мiсцi встановлеио перший в Українi пам'ятник Михайлу Грушевському, автором якого є наш краянин Василь Ярич, який навчався в Долинськiй художнiй школi.
Сьогоднi Долина i її громадяни беруть активну участь в розбудовi нової незалежної України. Народ обрав своїми лiдерами представникiв демократичного фронту. Мiськi властi дбають, щоб було наше мiсто чистим i охайним. А що воно саме так - переконливо свiдчить те, що мiсто Долина зайняло перше мiсце в обласному конкурсi "Толока-97". Мiсто наше справдi старовинне i водночас юне i красиве.
